Будівництво, яке було неможливо — але стало реальністю

В Україні щороку зростає кількість жінок, які залишаються з дітьми без дому. Часто — після насильства, втрати підтримки або через економічну безвихідь. Частина з них звертається до соціальних служб. Інших привозять уже в критичному стані — коли питання стоїть не про комфорт, а про те, чи залишиться дитина з матір’ю.

У таких ситуаціях немає запасних варіантів. Немає куди піти.

Саме тому з’явився Будинок матері та дитини в Одеській області — як відповідь не на теоретичну проблему, а на реальні життєві історії.

Ідея цього проєкту не народилася в кабінеті. Вона з’явилася з практики. Місія «Нове Життя» регулярно стикалася з жінками, які тікали від насильства або залишалися без житла разом із дітьми. Часто це були матері з немовлятами, без підтримки і без розуміння, що робити далі.

Ставало очевидно: точкова допомога не вирішує проблему.

Потрібне було місце, де жінка з дитиною може не просто переночувати, а відновитися, навчитися жити стабільно і не втратити сім’ю.

Так з’явилося рішення будувати окремий Будинок матері та дитини.

У січні 2021 року, за підтримки міжнародної організації Giving Hearts Int., у селі Великий Дальник було закладено фундамент майбутнього будинку.

На той момент усе виглядало як звичайний соціальний проєкт із чіткими термінами: завершити будівництво до кінця 2022 року.

Але в лютому 2022 року почалася повномасштабна війна.

І в цей момент будівництво мало всі підстави зупинитися.

Фінансування стало нестабільним. Частина ресурсів зникла. Логістика ускладнилася. Будівельні матеріали подорожчали або стали недоступними. Будь-яке планування втратило передбачуваність.

Але разом із цим різко зросла потреба в самому проєкті.

Будівництво не заморозили.

Я Його продовжили — поетапно, без гарантій, іноді на межі можливостей. Кожен наступний крок залежав від того, чи вдасться знайти ресурси для попереднього. Частину рішень доводилося приймати швидко, без повної картини того, що буде далі.

Будинок зростав поступово: від фундаменту до конструкції, від коробки — до покрівлі, від зовнішніх робіт — до внутрішнього облаштування.

На окремих етапах відкрито фіксувалася нестача фінансування і матеріалів. Але процес не зупинявся.

Це було не просто будівництво.

Це було рішення продовжувати тоді, коли більшість проєктів зупинялися.

Паралельно зі зведенням будівлі змінювався і контекст навколо. Зростала кількість людей, які втратили житло. Зростала кількість жінок із дітьми, які залишалися без підтримки. Регіон приймав внутрішньо переміщених осіб, одночасно стикаючись із власними соціальними викликами.

У таких умовах будівництво виглядало ризикованим.

Але саме тому його не зупинили.

Бо стало очевидно: якщо цей будинок не збудувати зараз — завтра буде пізно.

Будинок матері та дитини у Великому Дальнику відкрився 1 вересня 2023 року і з першого дня почав працювати як повноцінний об’єкт. Він розрахований на 30 матерів і 70 дітей. У ньому одразу запрацювала команда: вихователі, медсестра, кухарі, педагоги та психологи, які працюють із травмою.

Сьогодні це не просто місце, де можна жити.

Це середовище, де жінка отримує шанс змінити своє життя, а дитина — вирости в безпеці. Матері проходять шлях від повної нестабільності до базових навичок самостійного життя. Вони вчаться відповідальності, побуту, будують здорові стосунки і отримують психологічну підтримку.

Діти розвиваються в умовах, яких у них часто ніколи не було: з освітою, увагою і турботою.

Окремо працює взаємодія з пологовими будинками — щоб вчасно підтримати матерів і запобігти відмові від дитини.

Будинок матері та дитини у Великому Дальнику — це не реакція на одну кризу. Це відповідь на проблему, яка лише загострюється. Війна посилила нестабільність, втрату житла і розпад сімей, і в цих умовах недостатньо просто допомогти на короткий час.

Потрібні місця, де люди можуть відновитися і повернутися до нормального життя.

Цей будинок показує, що навіть під час війни можна будувати не лише стіни, а й системні рішення. І що підтримка матері — це спосіб зберегти дитину, а іноді і цілу сім'ю.