ВІН ВТРАТИВ РОБОТУ, СІМ’Ю ТА ДІМ, АЛЕ НЕ ОСТАННІЙ ШАНС

Уперше Дмитро потрапив до Центру відновлення особистості Християнської місії «Нове Життя» у 2022 році. Він проживав у Великому Дальнику, служив кухарем і майже сім місяців проходив відновлення.

Через деякий час він вирішив залишити центр і спробувати самостійно налагодити своє життя. Влаштувався на роботу та близько року не вживав алкоголю й наркотиків. Здавалося, що складний період залишився позаду.

Однак поступово залежність знову повернулася. Спочатку він переконував себе, що зможе контролювати вживання. Але з часом це почало впливати на його роботу, здоров’я та стосунки з людьми.

— Спочатку я називав це помірним і контрольованим вживанням. Потім почав вживати навіть на роботі. У результаті втратив роботу й опинився на вулиці, — згадує чоловік.

На той час сімейні стосунки зруйнувалися, близькі роз’їхалися, а він залишився практично один. Гроші закінчилися, сил працювати вже не було. Роздратування й агресія ставали дедалі сильнішими, а люди навколо здавалися ворогами.

Деякий час чоловік жив на вулиці. Саме тоді він зрозумів, що самостійно вибратися з цього стану вже не зможе.

Через кілька років після першого відходу він знову звернувся по допомогу до місії. У той момент чоловік перебував у тяжкому емоційному стані та майже не бачив сенсу продовжувати жити.

— Я повернувся сюди в жахливому стані. Був роздратованим і агресивним. Мені снилися важкі сни, я кричав уві сні. Я зрозумів, що далі так жити не можна, — розповідає він.

Повернення не стало миттєвим вирішенням усіх проблем. Відновлення потребувало часу, терпіння та готовності приймати допомогу. Чоловік визнає, що раніше йому заважали гордість і впевненість у тому, що він зможе впоратися зі своїм життям самостійно.

Сьогодні він знову працює кухарем. Щодня готує їжу для понад п’ятдесяти людей похилого віку, які проживають у притулку місії. За цей час серед них з’явилися люди, до яких він особливо прив’язався.

— Тут є бабусі й дідусі, яких я вже люблю. У кожного свій характер і свої звички. Спочатку мені було непросто, тому я просив дати мені час. Зараз я вже знаю кожного і намагаюся допомагати так, як можу, — говорить він.

Чоловік не будує гучних планів і не стверджує, що всі труднощі вже залишилися позаду. Він розуміє, що відновлення — це щоденний вибір і постійна робота над собою.

— Я просто живу день за днем. А те, що буде далі, віддаю в Божі руки. Я зрозумів, що без церкви та підтримки мені не впоратися. Тому залишаюся тут і допомагаю там, де можу, — говорить він.

Ця історія показує, що повернення по допомогу — це не поразка. Іноді саме визнання власної слабкості стає першим чесним кроком до нового життя.

Сьогодні чоловік продовжує працювати, допомагати людям похилого віку та зміцнюватися у вірі. Попереду ще довгий шлях, але тепер він проходить його не сам.