Коли люди залишають — Бог знаходить
У нашому притулку народжуються історії, які не залишають байдужими. Вони торкаються серця, змушують одночасно радіти й плакати, переосмислювати життя й вчитися милосердю. Кожна з них — це не просто доля однієї людини, а свідчення того, як навіть у найтемніших обставинах може засяяти світло віри. Саме такою була історія Галини Харитонівни.
Галина Харитонівна народилася 12 лютого 1936 року в селі Мартинівка Барського району Вінницької області. Усе своє життя вона була працьовитою, щирою та доброю людиною. Довгий час проживала в Одесі, де певний період працювала директором продуктового магазину. Вона мала повагу серед колег, стабільність і власне житло.
Галина Харитонівна мала сина і доньку. Та доля склалася непросто. Свого часу вона стала жертвою обману так званих «чорних рієлторів» і втратила квартиру. Залишилася без дому, без підтримки, без опори.
У 2012 році сталося страшне — син, який мав алкогольну залежність, привіз матір і залишив її просто на вулиці, у снігу, біля намету. Саме тоді, за Божим промислом, її помітив Федір Антонович. Він звернув увагу, що в заметі щось ворушиться. Підійшов — і побачив живу людину. Так Господь дозволив знайти Галину Харитонівну й врятувати її від холоду та смерті.
З того часу вона проживала у притулку, який став для неї справжнім домом. Тут про неї дбали, годували, доглядали, підтримували в усьому. Завдяки служінню команди притулку Галина Харитонівна мала всі необхідні документи, перебувала на обліку у сімейного лікаря та користувалася повним соціальним пакетом.
Попри хвороби та старість, вона залишалася вдячною Богові за все. Часто говорила: «За все слава Богу!» — навіть тоді, коли було важко. Вона не втратила віри, продовжувала молитися за своїх дітей, особливо за сина Вітю, якого любила всім серцем. Хоч донька з нею не спілкувалася, вважаючи, що мати сама продала квартиру, Галина Харитонівна нікого не тримала зла. Вона молилася, щоб Бог дав дітям розуміння, милість і прощення.
На момент свого 89-річчя вона вже не вставала з ліжка, але її серце було сповнене віри й вдячності. Колись успішна жінка, директор магазину, яка мала все, вона завершувала свій земний шлях простою вірою — щодня дякувала Богові за хліб, за тепло, за турботу людей, яких Господь послав поруч.
9 січня 2026 року Галина Харитонівна відійшла у вічність.
14 січня 2026 року команда притулку провела її в останню путь. Ми попрощалися з нею як із рідною людиною. Вона була частиною нашої спільноти, нашої історії, нашої молитви.
Її земний шлях завершився. Але її життя залишилося для нас свідченням Божої милості — нагадуванням про те, що Господь бачить кожного, навіть того, кого світ забув. І коли люди залишають, Бог знаходить.
